Лого
S5 MP3 Player - плагин joomla Mp3

Мотронинський монастир і спадщина запорожців

Гості Чигиринщини завжди поспішають відвідати Холодний Яр з його незабутнім ландшафтом, величною природою, реліктовими рослинами, чорнолісько-скіфським городищем та знаменитими історичними місцями.

Саме тут спалахнулі іскра, з якої зайнялася пожежа гайдамацького повстання Коліївщина. Саме з Холодного Яру на початку ХХ століття “повіяв огонь новий”, в якому гартувалися покоління борців за незалежну Україну. І в епіцентрі цих подій завжди перебував Мотронинський Свято-Троїцький монастир.

За переказами, на місці теперішнього скиту над річкою Косаркою за часів князювання Ярослава Мудрого стояв замок з пристанню. Якось місцевий воєвода організував морський похід проти печенігів. Після успішного його завершення, аби перевірити пильність залоги власної фортеці, наказав воїнам передягтися у ворожий одяг і під ворожими прапорами з флотилією підійшов до неї. Але дружина воєводи – Мотрона помітила наближення «ворога», взяла лук і з першого пострілу вцілила в серце перевдягнутому у печеніга чоловікові. «Коли ж довідалася, що вбила свого мужа — три дні нічого не їла й не пила, обливаючи його труп сльозами. Потім наказала затопити ту галеру на тому місці, де впала трагічна стріла, а свій замок перетворила у монастир». Ще на початку ХХ століття старожили с. Мельники вказували місце, де було затоплено судно. «Навіть оповідають, що в один посушливий рік, як багна висохли — докопалися були до нього, та що лежить воно до гори підошвою, яка обшита листовою міддю».

За монастирськими переказами, ще у 1198 році та території скиту у Холодному Яру єпископом Переяславським Павлом було закладено трапезну церву в ім’я Іоанна Предтечі. За часів монголо-татарської навали монастир було спалено. Легенди розповідають, що обороняв монастир – князь. Останній бій його військо дало біля с. Матвіївка. Місцеві жителі переказують: «У нас є поле, яке так і називалось – «Могилеве». Тут 14 могил. Найбільша з них – Князівська – діаметром понад 80 метрів, висотою – 5. В селі до цього часу збереглася легенда, що в ній князь заховав свої скарби, коли відступав від переважаючих сил монголів. На цьому полі було прийнято останній бій. Всі полягли смертю хоробрих і через це монголи не могли дізнатись про захований скарб. Інші кургани – менші за розміром і є нібито могилами князівських воїнів. І часто біля них знаходять наконечники стріл, списів, уламки різного посуду».

Відомо, що після відновлення у 1568 році монастир користувався прихильністю козацької старшини. Упродовж 1620-1621 років гетьман Петро Конашевич-Сагайдачний видав два універсали, яким узаконив приналежні до монастиря землі, скит узяв під свій захист, за власний кошт збудував нову церкву. Особливо долею Мотронинського монастиря опікувався Петро Дорошенко. Відомі два його універсали 1671 року, якими гетьман підтвердив монастирські привілеї і за «радою військовою» постановив щорічно з гетьманської казни давати монастиреві 200 злотих та тримати монастир на вічні часи в обороні. Під час Чигиринських походів 1677 і 1678 років монастир був вкотре спалений. Однак, відразу ж ченці намагаються його відродити. У 1685 році вони отримують благословення Київського митрополита Гедеона на спорудження каплички і церкви у печерах. У 1717 році чигиринський староста, князь Ян Яблоновський підтвердив видані раніше права і привілеї монастиря, заборонив робити скиту збитки, надав матеріальну допомогу у відбудові святині. У 1726 році тут було закладено, а 21 червня 1727 року освячено новозбудовану церву і ім’я Живоначальної Трійці.

Особливого значення для православної церкви монастир набув у другій половині XVIII століття. Тоді Правобережна Україна залишалася у складі занепадаючої Речі Посполитої. Спроби польської шляхти з допомогою адміністративних і каральних заходів поширити тут вплив греко-католицької церкви викликали спротив населення і православного духовенства. Саме Мотрин монастир став одним із оплотів православ’я на Правобережній Україні. У 1761 р. було створено Чигиринське духовне правління Переяславсько-Бориспільської єпархії, а обов’язки правління (благочинного) православних церков на Правобережній Україні були покладені на ігумена Мотронинського монастиря Мелхіседека Значко-Яворського. Стараннями ігумена в 10 населених пунктах староства упродовж 1763-1764 років збудовано та освячено нові храми. У 1764 році від нового короля Станіслава Понятовського Москва домоглася підписання трактату про зрівняння у політичних правах православних з католиками. На підставі цього договору Мелхіседек закликав українців повертатися з унії до віри батьків. На його заклик відгукнулося 150 священиків, які зі своїми приходами перейшли до православного обряду.

Активність ігумена Мелхіседека спровокувала радикальні дії представників Барської конфедерації шляхти, які виступили проти зрівняння в правах католиків і православних. Навесні 1678 року, загін конфедератів, «погрожуючи ганебною смертю» у селах понад Тясмином, «де здавен найбільше мешкає віруючих греко-православної релігії», примушував жителів переходити до унії. 5 та 11 травня поляки нападали на Мотронинський монастир. Скит був поруйнований і «в убожество так приведен, что й того монастыря братия лишается дневной пищи». Проте від нападів конфедератів обителі ніхто не захищав. А це спростовує думку про те, що монастирська братія брала активну участь у підготовці до Коліївщини. Лише 26 травня загін гайдамаків – 70 запорожців та 300 польських підданих – ввійшов до Мотронинського монастиря на молебень.

Після приборкання Коліївщини монастир стає об’єктом нападів різноманітних військових загонів. Протягом червня – вересня 1768 р. сербські, пікінерські та донські загони декілька раз нападали на скит, «гайдамаков и худобы гайдамацкой шукали». Восени того ж року монастир страждав від нападів польських військ. Частина монастирської братії наприкінці листопаду 1678 року, побоюючись наїздів, покинули монастир і перейшли на Лівобережну Україну.
Після ліквідації Катериною ІІ Запорозької Січі запорожці перевезли до Мотронинського монастиря дзвін з Покровської церкви. Тоді ж була збудована специфічна дзвіниця з чотирьох дубів у 4-5 обхватів і такими ж перекладинами, на яких «висел плоский, в форме электрического звонка, колокол не имевший языка и по колоколу бил многопудовым молотком, висевшим на цепи, послушник».

8 жовтня 1800 року на місці старої дерев’яної Свято-Троїцької церкви закладено кам’яний храм. На будівництво було витрачено 9 тисяч карбованців. Але 10 жовтня 1802 року через прорахунки у будівництві церква обвалилася. За рахунок підрядника її було розібрано й наново відбудовано. 17 жовтня 1805 року храм було освячено ігуменом Антонієм.
Стараннями козацтва в монастирі упродовж століть сформувалася унікальна нумізматична колекція. «Предание монастырское говорит, что каждый запорожец, возвращаясь с набегов или войн, считал своим долгом пожертвовать монастырю несколько монет, утративших давно своё хождение, или иностранных, вывезенных из-за морей». Наприкінці ХІХ століття колекція займала цілу невелику залу: «вдоль стен вокруг всей комнаты, даже под подоконниками, стояли однообразные полированные сундуки из красного дерева». У скринях знаходилося близько 40 тисяч монет, кожна з яких мала етикетку з вказівкою року і країни випуску, та інших даних, що стосувалися монети.

В монастирській ризниці тоді ж зберігалася ціла колекція старовинного церковного одягу: «от рядницы до бархата и парчи и от сложнейших вышивок до абсолютного примитива; коллекция чаш и других церковных сосудов, выкованнуя вручную каким-нибудь запорожцем-ковалём, и другими, из слитков олова, серебра и золота и кончая тончайшей филигранной резьбой Византии. Этих сосудов было много, очень много. Библиотека при ризнице, содержащая тысячи томов, как печатных, так равно рукописей на пергаменте. Правда, вся библиотека носила следы забвения, ибо зело поросла паутиной». У бібліотеці монастиря було стародруки з Острога 1595 року і Москви 1600 року, а також місцева хроніка подій XVI-XIX століть, виписки з якої є в архіві Пантелеймона Куліша.

На жаль, безцінні монастирські скарби стали об’єктом зловживань монастирського керівництва. Архімандрит монастиря – колишній кучер і коханець княгині Демидової – Сан-Донато – засланий на цю посаду з наказу імператора Олександра ІІІ – «продал на сруб монастырский вековой дубовый лес, продал все коллекции, успел получить за всё это деньги и скрылся за границу, абсолютно разорив и обокрав монастырь». Після такого спустошення в монастирі залишилося лише 4 монахи і 8 – 10 послушників, «здания обветшали, облупились и частью завалились». Ці обставини змусили керівництво Київської митрополії змінити статус монастиря: у 1911 році він був виведений за штат і стає жіночим. Так монастир втратив історичні реліквії і свою роль одного з провідних релігійних цетрів південної Київщини

 

Олександр Солодар

Додати коментар