Лого
S5 MP3 Player - плагин joomla Mp3

Вовчий, або «Гайдамаків» шпиль

Відома і водночас непізнана і непізнанна Чигиринщина. Скільки в тобі криється таїн предків наших, скількох ти надихнула й навіки прийняла! Багата історична спадщина Чигиринського краю попри стереотипне уявлення про дослідженість все ще потребує вивчення і збереження. Адже Чигринщина,то не лише Чигирин, Суботів і Мотрин монастир! Десятки вартих уваги памяток лишаються осторонь уваги.

До таких об’єктів належать медведівський католицький костел, Отаманський парк із цілющим джерелом «Живун», батьківщина Максима Залізняка с.Івківці, єдина дерев’яна церква району у с. Полуднівка, Вовчий шпиль та ін.
Цими шевченківськими роковинами звернемо увагу й на ці місця, місця де теж бував і Шевченко. Бував він і на такому вкрай мало знаному місці, як Вовчий чи ба Гайдамацький шпиль. Вовчий шпиль – це домінуюча над місцевістю вершина висотою 219 м. над рівнем моря, вкрита дубовим, ясеновим та грабовим реліктовим лісом. На півдні від шпиля знаходиться село Вдовичине, на заході – с. Матвіївка, на півночі – с. Чмирівка, на сході – Суботів.
Письмові згадки про нього обмежуються спогадами у художньо-мемуаристичному романі Ю.Горліса-Горського: «…недалеко Суботова, в лісі, «Вовчий шпиталь», на якому ще досі стоїть козацький «Вежний дуб», з якого видно аж на Побережжя і всю околицю» . Місцеві легенди й перекази вміло зібрав і зробив надбанням громадськості відомий історик і краєзнавець В.Гугля. Він пише: «Перекази твердять, що тут проживав у землянці запорожець Вовк. …пов'язана легенда про спалення С. Чарнецьким останків Богдана і Тимофія Хмельницьких. Саме тут попіл зарядили у пушку і випалили». З Вовчого шпиля, за переказами, з гармат стріляв і Ю. Хмельницький. Він поцілив бані (!) на батьківській церкві …Ще одна група легенд говорить про наявність на Вовчому шпилі козацьких укріплень. Тут знаходилась лісова фортеця, де до початку війни (1648 р.) переховувався М. Кривоніс. … ще один місцевий переказ про те, що на Вовчому шпилі «ховався Б. Хмельницький, щоб поляки не вбили; там с балка, де була його землянка». Крім того, відомо, що напередодні свого арешту та втечі на Запоріжжя майбутній гетьман провів нараду старшини, що ввійшла в історію як «нарада в діброві». В. Замлинський писав: «В конце сентября 1647 г. недалеко от Чигирина в одном из заросших густьім черньїм лесом оврагов собиралось казачество».

Якщо з кінця XVI ст. Вовчий шпиль був спостережним пунктом, то на середину XVII він стає укріпленням, яке прикриває південну межу маєтностей Хмельницьких та слугує форпостом при подальшому освоєнні степу. Знаючи панівне положення Вовчого шпиля в навколишній місцевості, можна також впевнено твердити про його належність до системи попередження, виявленої львівським істориком О. Мацюком. Цей ланцюг курганів та висот, в якому Січ була передовим постом, йшов з нижнього Подніпров'я і аж до Карпат «. Складно щось спростовувати чи доводити на основі такого суперечливого джерела, як перекази та інтуіція автора та роботу було зроблено – Вовчий шпиль став цікавити науковців та громадськість.
Шлях до шпиля є з двох сторін. Одни веде із Суботова через болота і лісові доріжки. Інший більш доступний для транспорту веде через Матвіївку, царський залізничний насип та непрохідні лісові доріжки. Єдиним орієнтиром може слугувати топографічна карта місцевості, але й там слід бути уважним, бо на радянського часу картах шпиль показаний на кілометр західніше. Тобто, коли знаходитесь близько, то слід прямувати до пануючої висоти. З обох боків шляху збільшуються схили, все більше старих ясенів, по п’ят вікових стовбурів в купі. Місцеві для орієнтиру кажуть так: «Побачите ями від снарядів та бомб – то вже й близько». На початку вершини праворуч за кущами та деревами видніються обриси колишньої землянки. Вхід до неї міг бути з південного боку, де починається крутий схил, поритий лисячими норами (сподіваємось, вони не вовчі). На захід від «землянки» під шаром листя масово розкидане випалене кам’яне вугілля. Так, саме кам’яне, а не деревне. Звісно, що кам’яне вугілля могло втрапити сюди не раніше другої половини ХІХ ст. та й для яких цілей його потрібно везти до реліктового лісу? На думку приходить варіант про опалення землянок, але після лаболаторного аналізу у вугіллі було виявлено масові вкраплення заліза. Це свідчить про розташування там кузні, чи ба й гамарні, де з болотної руди добували метал.
Відразу нижче «землянки» чи ба «кузні» у схилі чітко спостерігається масштабний обвал. Він тягнеться уздовж схилу близько 50 м. і заглиблюється у схил до 5 м. Це місце облюбували лисиці, яким значно легше рити нори у порушеному грунті. Біля цього місця чітко простежується відвал, що також тягнеться уздовж пагорба. Очевидно це місце землянок, чи вірніше схрону на зразок того, про який писав Горліс-Горський, де зимували бійці і коні холодноярців. Потребує вивчення й рівнина, розташована далі, в низ по схилу, на ній також видніються сліди людської діяльності.
Та на цьому Вовчий шпиль не закінчується, а лише розпочинається. Шлях, з якого ми зійшли у напряму «кузні», далі незначно підіймається до гори й за сотню метрів ми опиняємося на рівнинній площині, на Вовчому шпилі. Площа цієї вершини сягає близько 2 га., які вкриті ясенами та дубами. На західному краї вершини можна знайти залишки розбитого блискавкою великого дуба. Цей дуб подвійний і ріс із одного великого пенька. Ймовірно саме там і стояв той розлогий високий дуб на якому й розміщувався спостережний пункт. При спробі закласти шурф, на поверхні грунту, під шаром листя ми натрапили на патрони калібру 7.62 та ін. На північному та на східному краях схилу добре простежуються обриси від землянок. Закладаючи шурф у північній частині Вовчого шпиля ми натрапили на металеві цільця від палатки, чи плаща-палатки. Ймовірно, що землянки, кулі та рештки палаток свідчать про активне використання цих місць у ХХ ст. Цей поверхневий огляд місцевості не підтверджує, але й не спростовує гіпотези про перебування у навколишніх лісах військових формувань (загонів партизан, ОУН-УПА, регулярні війська) Могли там діяти збройні підрозділи часів національно-визвольних змагань 1917-1921 рр. – холодноярці й що більш ймовірно – загони отамана Чигиринського полку Червоного козацтва С.Коцура. Тож, палітра користувачів такого зручного місця, як Вовчий шпиль може бути вкрай різнобарвною і потребує ретельного вивчення. Зручність цього місця визначаєтья й близькістю до залізничного насипу, який навіть при відсутності залізничних колій значно полегшував пересування гористою місцевістю.
Вартий уваги й той факт, що майже вся територія Вовчого шпиля вкрита рядами дикоростучого кизилу. Звідкіля він там взявся лишається загадкою. З одного боку він там може бути реліктовим, а з іншого його посадили люди. Враховуючи, що кизил живе до 250 років , а на Вовчому шпилі трапляються й старі померлі дерева, то цей загадковий кизиловий сад могли посадити ще в часи гайдамаків.
Влітку 2008 р. автору статті вдалося зафіксувати свідчення колишнього жителя с. Суботова Капловухого Г.Я. Він розповів почутий ним від старих суботівських дідів переказ, за яким прах Богдана хмельницького вірні йому козаки перепоховали саме на Вовчому шпилі . Ще один переказ про Гайдамацький шпиль вдалося виявити на шпальтах Чигиринської районної газети за 1961 рік. У ній розповідається,що у селі Суботові ще була жива старенька бабуся °Хівря Сергіївна Головащенко віком 106 років. Ранні дитячі її роки припадають на той час, коли ще був живий Т.Г. Шевченко. Перед її очима проходили важливі історичні події, війни, революції, соціально-економічні перетворення.
— Біля нашого села, — згадує Хівря Сергіївна, — у лісі є «Вовків шпиль». Раніше його називали «Гайдамаковим шпилем». Старі діди розповідали мені, що там за часів життя Шевченка було місце сільських гулянок. На шпилі стояли лавки, стояли. В теплі літні дні люди йшли на шпиль. Ліс їх ховав від стражників, панів. Вони могли вільно розмовляти про своє тяжке життя, висловлювати своє обурення й ненависть проти існуючих порядків. іноді між ними знаходився грамотний (трохи вмів читати), який читав і гнівні вірші Шевченка.
Одного літа в село приїхав Шевченко. Він знав, що кожної неділі багато людей йде на шпиль. Тому й сам попрямував туди, щоб побути поміж простими людьми, послухати їх, і, якщо трапиться можливість, розповісти їм, хто винен в їхньому тяжкому житті. Швидко між людьми, які були на шпилі, поширилася чутка: Шевченко тут. Всі зібралися біля нього і попросили почитати свої вірші, розповісти про те, чи скоро стане краще жити на світі. Шевченко пильним поглядом оглянув усіх, немов вивчав склад своїх слухачів, а потім, вийнявши невелику записну книжечку, почав читати свої нові вірші.
Над лісом бреніли то мелодійно, то грізно рядки. В них засуджувалось панство. Обличчя слухачів були суворі, в очах палахкотів гнів. І, здавалося, тут, на шпилі зібралася така сила, яка здатна знищити все старе й побудувати нове життя... Дідусь, що розповідав мені про це, сказав:
— Ніколи не забуду того дня, коли я слухав Шевченка на «Гайдамаковім шпилі». Тому я розповідаю тобі, ти, Хівре, розповідай молодшим, щоб розповідь про цю зустріч передавалася від покоління до покоління.
Так ми дізналися про загадкове місце – Вовчий шпиль, а записані понад пів сторіччя тому спогади нам частково прояснили загадки багатого культурного шару на тій горі та головне, розповіли про спілкування у тих лісах Тараса Шевченка із місцевими селянами.
Об’єкт, безперечно, заслуговує уваги дослідників та мандрівників. А запорукую залучення Вовчого шпиля до туристичного життя буде відновлення залізничної колії Фундукліївка-Чигирин, котра пролягає Чорним лісом за триста метрів від цієї загадкою місцини.

Назар Лавріненко

Коментарі  

+1 #1 Оксана 14.03.2015, 00:40
Дякую за таку цікаву розповідь.Давно хотіла дізнатись про цю місцину і нарешті прочитала.
Цитата

Додати коментар